Цікаво знаходити підтвердження вже давно відомим в психології фактам.)) Коли ти помічаєш за собою те, про що кажуть інші психологи і те, про що ти сама розповідаєш клієнтам - починаєш відчувати себе першовідкривачем!))
Захотілося поділитися із вами власною невеличкою пригодою.
Вперше на ковзанах.
Коліна підкошуються, ноги не слухаються, думки, які крутяться в голові "Хоч би не впасти!....Лід же такий твердий! А в мене куртка - раптом порву!... Блін, в кишені телефон - розіб'ю! А в мене подруга колись руку зламала на катку!" .
Все це в голові крутиться одночасно, створюючи одну суцільну кашу страху за своє тіло і матеріальні речі. А душа при цьому із заздрістю, дивлячись на юних "фігурістів", які підкорюють каток, кричить "Нумо і ми так! Давай! Давай!".
З "горем" і бідканням на дерев'яних ногах проходжу коло.
Так, я не впала - це вже чудно! А думки при цьому працюють зовсім не на руку "Дивись, обережно - там ямка! А там шайба хокеїстів полетіла - туди не можна! Ой-йо-йо-й, він же летить прямо на мене!".
Бічним зором спостерігаю за друзями, які так само експериментують. Хоч би не зганьбитися!
Починаю потихеньку ковзати, але дуже обережно. Ура, щось та виходить! Не даремно на роликах вчилася їздити. Набираю швидкість, але ноги розслабитися не можуть хоч вбий. Знаю, що якщо розслаблюся, то все виходитиме краще, але де там. Голова робить своє діло: "Дівчино, тобі ще на лижі їхати - не зламай собі тут щось! Ти чого так спішиш - дивись тебе аж занесло! ОБЕРЕЖНО!"
Так пройшло хвилин 20 боротьби моїх душі, тіла і розуму!
І раптом - телефонний дзвінок!
Кишеня вібрує і видає гучні звуки. Знаю, що це по роботі і підняти слухавку потрібно обов'язково. АЛЕ Я Ж ЛЕДВЕ РУХАЮСЯ - ТУТ ЛІД!
Телефон наполегливо кричить. Виходу немає - з "горем пополам" дістаю із кишені мобільний. Відповідаю. Телефонує колега по роботі.
Розмова затягує, на вулиці холодно, стояти - замерзну. Відштовхуюся від краю і починаю повільно їхати, розмовляючи про завтрашні важливі справи. ГОЛОВА ПЕРЕКЛЮЧАЄТЬСЯ на хвилю роботи, клієнтів, питань, які варто обдумати та вирішити.
В якусь мить ловлю швидкоплинну думку "Мала, та ти вже третє коло зробила і навіть не моргнула!". Ноги розслабилися і вільно ковзають по катку, тіло спритно оминає колег по катанню. Насолода! Подруга кричить "Та ти вже прям таки літаєш! та ще й з телефоном". Насмілююся навіть по махати їй рукою.
Супер!
Але розмові закінчується! Зупиняюся. Кладу телефон в кишеню.
Поїхали! Але, що це - знову "Твердий лід... Куртка... Штани... Подруга з переломом". ПРИВІТ, ДЕРЕВ'ЯНІ НОГИ!)))
ВИСНОВОК: Люди, ми інколи занадто багато думаємо! Чому у діток виходить все те, чого можуть дуже боятися дорослі? Та тому що вони не заморочуються - вони не бояться, що може з'явитися синець, що хтось подивиться як вони впали і посміється, або перестане поважати, вони не хвилюються, що будуть виглядати смішно, чи негарно. І врешті решт куртку мама зашиє! МЕНШЕ ДУМОК, які панікують, які сковують. МЕНШЕ ГОЛОВИ і ви знову відчуєте задоволення від життя! Є ЧОМУ ВЧИТИСЯ!
Ваша А.
Немає коментарів:
Дописати коментар